Для чого Ви придбали собаку?

З давніх часів люди приручали собаку для певних цілей, задовольняючи свої потреби в полюванні, охороні селищ, худоби на пасовищах тощо. Усе було дуже прагматично.

На даний момент людина зберігає собаку біля себе, видає йому “членський квиток” присутності у своєму домі, родині. Залишається певна прагматичність щодо собаки (охорона будинку, використання на полюванні). Але вже в більшості випадків собаку купують, попередньо наділяючи його якимись якостями. Він може бути: “розумний, тямущий, класний, симпатичний, ах, які оченята” тощо. Призначають його “другом, компаньйоном, дитинкою або безмовною людиною”.

Коли є певна мета у використанні собаки, тоді не з’являється труднощів у його підготовці. Справа рухається, досягаються результати, що відповідають наміченим планам. Коли собаку купують як “друга, компаньйона”, а ще “красива, тямуща, ах яка мордочка”, тоді справа теж рухається, тільки план інший! І його відповідально дотримуються! Ну як, скажіть, можна виховувати “друга, компаньйона і просто красиву не-до-собаку”?

Стосовно друга себе так не поведеш (може і так, по-різному буває), і особистих кордонів ніхто не відміняв (у відносинах між людьми). А ось у стосунках власник-собака (як єдине ціле) та інша людина – іноді кордони відсутні. Наприклад: зустрічаються в парку дві господині собак однієї породи. Собаки середніх розмірів. Одна розповідає іншій, як вона гуляла зі своїм собакою, який нікого не чіпає, на повідку парком (громадське місце). Проходячи повз літню людину, її собака встала на задні лапи і передніми намагалася спертися на цю людину. Жінка, яка супроводжувала чоловіка, обурилася такою поведінкою собаки і господині, повідомивши, що чоловік – сердечник і йому не можна хвилюватися! Власниця собаки була обурена: їй зробили зауваження! Адже в неї добрий собака, вона хотіла просто познайомитися! На що інша відповіла: “Якщо сердечник, хворий, то нехай удома сидить!” І обидві весело посміялися… Цікаво, а якщо у чоловіка зупинилося б серце…

Ось інша історія. У парку на траві розстелено покривало, на якому лежать дитячі іграшки. Батьки, за 20 метрів із дитиною 2-3 років від цього місця, допомагають діточці досліджувати світ. Молода пара з собакою проходять повз цю підстилку. Чоловік каже жінці, щоб вона відкликала собаку, який уже практично зайшов на покривало. На що жінка каже: “А нічого тут свої речі розкидати! Це їхні проблеми!” Чоловік сам відкликав собаку, жінка здивовано на нього дивиться. Цікаво, якщо батько з дитиною викличе поліцію…

Це було про кордони. Що хочуть повідомити таким чином або про що заявити власники собак, для мене залишається загадкою. Я можу тільки здогадуватися і фантазувати на цю тему, використовуючи знання з психології як практикуючий гештальт-терапевт і сімейно-системний терапевт. Що чудово в цих історіях, так те, що власники собак кордонів щодо інших людей дотримуватися не збираються, а ось коли їм вказують на ці кордони, вони сповнені обурення. А в разі, коли на їхнього собаку почнуть впливати якимось способом, вони будуть його захищати так, ніби не вони створили цю ситуацію! Вони стають “жертвами” цих нестерпних “сердечників, бігунів, молодих батьків із дітьми” та інших відвідувачів парку. Парк же призначений для прогулянки з собаками, а не для… Напевно, вони для цього придбали собак?

Повернуся до основного питання: для чого купують собаку? Якщо для “дружби” (друг сім’ї або в сім’ї), то для початку давайте визначимося, яким значенням наділяється слово “друг” для того, хто купує собаку. Якщо ставлення, як до людини, то я думаю, що жоден друг не погодиться, щоб його виховували. Уявіть собі: Ви знайомитеся з людиною і починаєте з нею дружити. А вона починає Вас виховувати: куди Вам ходити, з ким і як проводити час, що їсти тощо. Або у зворотний бік… Цікаво, як довго триватиме така дружба? Для кожної людини слово “друг” має свій сенс і значення. Воно може бути узагальнене, але все ж індивідуальне, у дрібницях, так би мовити. А якщо поняття друга застосувати стосовно собаки та його виховання, то цей процес стає неможливим або просто небажаним! Я не хочу виховувати друга! Приблизно так.

Собака як “компаньйон”. Яким змістом це слово наділяється? Якщо собака як “компаньйон” на полюванні або в охоронному супроводі, то це цілком робоча модель. За умови, що собаці визначається роль у підпорядкуванні, то прогноз у процесі виховання буде позитивний. Якщо ж на рівних, то повертаємося до абзацу вище.

Як “молодший член сім’ї”. Якщо як дитина, то хочеться, щоб вона веселилася і пустувала! Вона добра і нікого не чіпає! Тільки інші про це не знають, але, схоже, розуміння цього у власників відсутнє. Насправді дитина, в більшості випадків, безпечна. Але ж собака це не дитина! Як у такому разі можна виховувати собаку? Найняти вихователя і з його допомогою вихователя почати бачити в собаці собаку, розлучаючись з тим уявленням, що собака – це “людина”, тільки та, що не говорить! Це собака! За якісної, спільної роботи вихователя і власника з’являться прекрасні результати! Ось коли їх досягають, тоді й можливе легке, “безфанатичне олюднення” собаки. Якщо Ви в змозі зупинити власного собаку за першою командою, то чому б з ним і не побешкетувати! Може для цього купується собака?

Але в деяких випадках відбувається таке. Додам трохи психології, щоб пояснити деякі моменти. Без неї не обійтися. Існує таке поняття, як “драматичний трикутник Карпмана”. По трьох вершинах якого розміщуються такі позиції: “жертва”, “агресор”, “рятувальник”. Коли собака починає поводитися якимось дивним чином, який власнику не підходить, то він спершу питає поради в інших власників, які зрештою не підходять і не працюють. І тоді він звертається до фахівця, з проханням полагодити зіпсовану улюблену собачку.

Якщо звернутися до “трикутника Карпмана”, то власник у цій ситуації – “жертва” свого нестерпного собаки, який є “агресором”. Спеціаліст, своєю чергою, “рятувальник”. Як тільки інструктор починає “рятувальну місію”, для власника собака стає “жертвою”, бо його позбавляють “привілеїв”, які так потрібні власнику (для чого, це тільки власнику і відомо). Він займає по відношенню до фахівця позицію “агресора”, а по відношенню до собаки – “рятувальника”. Агресія проявляється в прихованій формі у вигляді повідомлень про те, що собака і так досить слухняний. Або з методами роботи щось не так. Починається ігнорування виконання рекомендацій з подальшим знеціненням роботи інструктора, запізнення, скасування і перенесення занять. Почавши свою “рятувальну операцію” на прохання власника, фахівець стає “жертвою”!

У цьому є плюс для інструктора, він отримує за це гроші! Але є і мінус – замовлення не може бути виконане до кінця, поки воно саботується власником, а це є репутація фахівця! І ще один важливий момент: професіоналу, який зайнятий улюбленою справою, хочеться бачити результати своєї діяльності!!! Якщо цього немає, то відбувається емоційне та інтелектуальне виснаження, відбувається вигорання. Він починає відігравати ситуацію, в даному випадку, у відносинах із власником. Це можуть бути запізнення, перенесення і скасування зустрічей, різкі висловлювання в бік роботи власника собаки. У цьому випадку інструктор стає “агресором”, власник – “жертвою”, собака – “рятувальником”. Але це тривати довго не буде, і робочі стосунки завершаться. Може, для цього купують собаку?

Буває таке, що в процесі роботи власнику стає зрозуміло, для чого йому і його родині важливий собака! Не для охорони і не для полювання. І овець із коровами пасти теж у планах не було. Так для чого ж? Коли людина здійснює якісь дії – вони їй важливі. Вона від цього щось отримує! Так і власник собаки, може дбати про нього так само, як дбали або, навпаки, як не дбали про нього. І собака є для цього зручним об’єктом. Можна давати йому робити те, що для самого власника було під забороною: валятися в багнюці, тягнути іншого “за вухо”, лізти до сторонніх на руки і багато іншого. Чинити з твариною так, як чинили з нею (трикутник Карпмана). І тим самим задовольняти свою потребу через собачку!

Коли це стає доступним, розумінням і прийняттям, можна потиснути один одному руки, подякувати за приємну співпрацю і плідну роботу, рухаючись далі своїми дорогами, десь іноді перетинаючись!

Я сподіваюся, що, виклавши свої роздуми на цю тему, я досяг своїх цілей.

Перша мета полягала в тому, щоб звернути увагу власників собак, що парки призначені не тільки для вигулу собак. Там, у парках, іноді проводять час й інші люди, які не знають про те, що Ваш собака добрий, красивий і тямущий… У кожної людини є своя історія, у якій собака може фігурувати як злісний, жахливий і тупий. І що за поведінку собаки, власник несе повну відповідальність!

Друга мета – визначити, якими значеннями наділяються слова: “друг”, “компаньйон”, “молодший член родини”. І звернути на це увагу власників із запитанням, як підходити в такому разі до процесу виховання собаки. Це за умови, що є бажання.

Третя мета – показати, як працює “трикутник Карпмана” в робочих стосунках інструктор – власник – собака. І який може вийти результат.

Четверта мета… Навіть не знаю, наскільки це можливо… Ініціювати у власників собак бажання відповісти на це запитання: для чого придбали собаку? По правді, для себе…

З ув., інструктор дресирувального центру “Фенікс”, психолог, гештальт-терапевт, сімейно-системний терапевт Дмитро Леннгрен.